Чарлі Чаплін свого часу висловив думку, що «слов’янство дало світу кіно лише одного творця – мислителя і поета Олександра Довженка». Так, його картини «Звенигора» (1928 р.), «Арсенал» (1929 р.), «Україна в огні» (1943 р.) та інші стали безсмертними шедеврами, а фільм «Земля» (1930 р.) входить до десяти найкращих кінострічок всесвітньої історії кіно.

З ім’ям Олександра Довженка пов’язують початок і українського поетичного кіно. Водночас запроваджені новаторські методи монтажу і роботи з кадром (кадр-скетч, кадр-плакат і т. д.) мали величезний вплив на весь світовий кінематограф.

Саме сьогодні, 10 вересня, виповнюється 130 років від дня народження видатного українського кінорежисера, автора культових кінострічок, актора, письменника, кінодраматурга та художника Олександра Довженка (1894-1956 рр.).

Для Чернігівщини це особлива дата, адже народився Олександр Петрович на хуторі В'юнище, що нині в межах селища Сосниця Корюківського району. Нині там працює єдиний як в Україні, так і в світі літературно-меморіальний музей кінорежисера.

Меморіальна хата, криниця-журавель, погрібня – ці споруди збереглися з часів родини Довженків і цілковито передають атмосферу кінця ХІХ – початку ХХ століть. Музей знайомить відвідувачів з літературною, художньою спадщиною, фільмографією, фотоархівами, особистими речами Олександра Довженка та його родини. Загалом музейна колекція налічує майже 10 тис. предметів.

Олександр Довженко – видатна постать в історії вітчизняної культури, класик світового кіно. Він не просто знімав кіно, він створював нову кіномову, передаючи через кадри силу духу та красу української землі.

Його роботи – це поєднання образності та поезії, глибокого символізму та соціальної значущості. Вони залишаються актуальними, бо говорять про вічні цінності: любов до рідного краю, силу народу та боротьбу за свободу. А ще – надихають на нові шедеври та дослідження.

Дещо з біографії. У 1914-му Олександр Довженко закінчив Глухівський учительський інститут, з 1926-го працював на Одеській кінофабриці, де створив свої перші роботи. У 1936–1941рр. – режисер Київської кіностудії художніх фільмів. У роки війни – кореспондент газети «Красная звезда». Він був свідком звільнення України від окупації, після чого опублікував в «Известиях» 31 березня 1942 р. статтю «Україна в огні» (однойменна назва належала і сценарію фільму Довженка). Останні роки життя прожив у Москві, мріючи повернутися на Батьківщину.

Незадовго до своєї смерті (25 листопада 1956 року) у щоденнику Олександр Довженко залишив заповіт: «Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі».

Поховали Олександра Довженка на Новодівичому цвинтарі у Москві.

За повідомленнями Українського інституту національної пам’яті,
Державного агентства України з питань кіно,
Одеської національної наукової бібліотеки